20 лютого – День Героїв Небесної Сотні — пам’ятний день, що відзначається в Україні на вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні та учасників Революції гідності. Цей День відзначаємо з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави.
Герої Небесної Сотні віддали своє життя, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Вони хотіли кращого майбутнього для українців і розпочали процес духовної перебудови нації. Юні хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче…
В цей день ми вшановуємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина, ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка, ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня…
Серед Героїв Небесної Сотні є випускник фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка – Сергій Михайлович Бондарчук. Сергій Бондарчук – вчитель фізики Старокостянтинівської гімназії, вчитель вищої кваліфікаційної категорії «вчитель-методист», координатор Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові; голова Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода»; людина з активною громадянською позицією, справжній патріот України.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Бондарчуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
5 липня 2015 року патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
24 лютого 2014 року посмертно нагороджено Козацьким Хрестом «За козацьку мужність на Майдані» №001 з правом носіння усім його нащадкам.
Дружина Героя – Тетяна Бондарчук, написала після його смерті книгу спогадів про коханого чоловіка під назвою «Кохання, розстріляне снайпером». А син Володимир, який є головою ГО «Родина Героїв Небесної Сотні», по сьогодні у судах добивається справедливості щодо тих подій.
Сьогодні студенти фізико-математичного факультету слухали спогади про Героя Бондарчука, про те яким він був у громадському житті, з болем переглядали кадри подій Революції Гідності з його участю…
Сергій Бондарчук з перших днів Євромайдану брав активну участь в акціях протесту проти злочинів влади. Після побиття студентів 30 листопада 2013 року на Майдані у Києві, він організовував акції та мітинги у місті Старокостянтинові на підтримку Євромайдану, а також постійно їздив до Києва сам і організовував поїздки для участі у вічах та протестних акціях. У Києві провів усі вихідні, усі Різдвяні свята у 2014 році.
Востаннє Сергій Михайлович поїхав на Майдан вранці 19 лютого 2014 року. Він був у першій Хмельницькій сотні «Свободи», яка розмістилась в приміщенні КМДА. Зранку 20 лютого 2014 року, коли на вулиці Інститутській знову почала литись кров українських патріотів, на передову йшли лише добровольці. Кожен із них усвідомлював, що стріляють звідусіль професійні снайпери. Знали, що з походу повернуться не всі. У кожного був вибір: залишитись охороняти КМДА чи йти на передову, виносити поранених.
Не маючи зброї, бронежилетів, вони пішли проти добре озброєних силовиків. Пішов на передову і Сергій Бондарчук. На Інститутській він разом зі всіма виносив з-під куль випущених ворожими снайперами поранених побратимів. Але одна з цих куль влучила вже в нього самого…
Першу медичну допомогу чоловікові надавали в Жовтневому палаці. Його стан був вкрай важкий. Лікарі заборонили рухатися, дали знеболюючі ліки, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: «Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців». Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених, рвався до них на передову.
Лікарі наказали нести його в хірургію. Як розповідав один із побратимів, що несли Сергія Бондарчука до готелю «Козацький» – Олександр Клочко, поранений намагався самостійно тримати рукою бинти та ватні тампони, через які весь час просочувалась кров. Коли обличчя його посіріло від крововтрати, тримати бинти допомагав чоловікові Олександр.
Медсестра, яка надавала допомогу в медпункті біля готелю «Козацький», Тамара Плошніца згадувала: «Йому надавали допомогу прямо на ношах на підлозі. Він сказав, що поранення отримав десь біля Жовтневого палацу, що це снайпери Януковича влаштували м’ясорубку. Він був поранений дуже серйозно, але тримався героїчно. Терпів страшенний біль без жодного зойку. В нього, очевидно, було серйозне поранення з ураженням якогось життєво важливого внутрішнього органу, бо він дуже швидко втратив свідомість і лікарям так і не вдалося нічого зробити. Хоча допомогу йому надавали дуже кваліфіковано».
Побратими донесли Сергія Бондарчука до карети «Швидкої допомоги», яка чекала біля готелю «Козацький», де ще 30 хвилин боролись за його життя, але врятувати його не вдалося. Він помер від значної крововтрати. Рани виявилися смертельними, несумісними з життям. Снайпер не залишив йому шансу вижити…
Сьогодні, надалі і завжди будемо згадувати про ті події, завжди і надалі хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, то Україна справді зможе стати незалежною і процвітаючою державою.
Слава Україні! Героям слава!