Home | Новини факультету | ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ – СЕРГІЯ БОНДАРЧУКА

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ – СЕРГІЯ БОНДАРЧУКА

20 лютого щорічно Україна відзначає День Пам’яті Небесної сотні. Саме в ці дні, чотири роки тому, під час Революції Гідності, протистояння між українським народом і тодішньою владою сягнуло свого піку. Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. 20 лютого загинуло найбільше активістів, а наступного дня, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану (за офіційними даними 102-і особи). Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача…», яка стала українським народним реквіємом…

Сьогодні студенти фізико-математичного факультету теж прийшли на годину пам’яті у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю тих, хто боровся за честь, правду та гідність і віддав своє життя за краще майбутнє України. За тих, хто ціною власної жертовності показали, що український дух є незламним, а народ – нескореним. Серед Небесної сотні і наш випускник, студент фізико-математичного факультету (1978-1983 р.р.), вчитель фізики Старокостянтинівської гімназії – Сергій Михайлович Бондарчук.

Яким він був, Сергій Бондарчук? Студенти-першокурсники, які прийшли на захід, захоплено та з співчуттям і скорботою в очах слухали спогади про Героя. Ми повинні пам’ятати про трагедію Майдану і віддати шану загиблим – це наш моральний обов’язок…

Життєвий шлях Сергія Бондарчука.

Сергій Бондарчук народився в селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області в сім’ї інтелігентів. Мати – Бондарчук (Босюк) Євгенія Степанівна викладала українську мову та літературу в Ладигівській середній школі. Батько – Бондарчук Михайло Павлович працював ветеринарним лікарем у дослідному господарстві «Самчики» Хмельницької обласної сільськогосподарської дослідної станції.

Спочатку малий Сергій навчався в Ладигівській середній школі. Потім юнак здобував вищу освіту в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, де був студентом фізико-математичного факультету в 1978-1983 роках. Після закінчення інституту, у 1983 році молодий Сергій Бондарчук розпочав свою педагогічну діяльність в Поповецькій восьмирічній школі Старокостянтинівського району Хмельницької області на посаді вчителя фізики та математики. З 1997 року викладав фізику у Старокостянтинівській гімназії Старокостянинівської міської ради Хмельницької області.

Працюючи на педагогічній ниві, Сергій Михайлович був вчителем вищої кваліфікаційної категорії – вчителем-методистом, переможцем міського та учасником обласного етапів конкурсу «Вчитель року-2013» у номінації «Фізика», координатором Всеукраїнського фізичного конкурсу «Левеня» у місті Старокостянтинові.

Він завжди сповна віддавав учням своє серце і душу, з задоволенням проводив зі своїми вихованцями весь свій вільний час, готуючи їх до предметних олімпіад, конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої Академії наук України, організовуючи заняття фізичного гуртка, забезпечуючи участь гімназистів у Всеукраїнському фізичному конкурсі «Левеня».

Чоловік захоплювався історією України, багато читав, був надзвичайно ерудованою людиною, членом ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Завжди сповідував і пропагував здоровий спосіб життя, активно займався спортом. У складі вчительської команди Старокостянтинівської гімназії щорічно брав участь у спортивних змаганнях із різних видів спорту, міській вчительській спартакіаді. Своїх учнів він також спонукав до занять спортом: любив грати із ними у теніс і волейбол, шахи. А ще – прагнув посіяти в їхніх душах зерна любові до рідного краю: спілкувався з ними про життя й історію України, про борців за незалежність держави, про героїв Крут.

В громадському житті Сергій Бондарчук завжди був людиною з активною життєвою позицією. Як член виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, на засіданнях був принциповим, завжди мав свою позицію, відверто висловлював свої думки, міг голосувати один проти прийняття рішення, з яким не погоджувався і яке, вважав, буде не на користь громаді Старокостянтинова. При цьому ніколи не кривив душею, не знав підлості, завжди і в усьому був щирим і безкорисливим. Якщо голосував проти, завжди аргументував свою позицію. Також переймався питаннями освіти, будучи членом ради сприяння розвитку освіти міста Старокостянтинова.

Духу патріотизму та любові до України Сергію Бондарчуку ніколи не бракувало, був активним учасником політичного життя рідного міста. У 2005-2009 роках очолював міську організацію Конгресу Українських Націоналістів. З 19 червня 2009 року – став головою Старокостянтинівської міської організації ВО «Свобода» та помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Сабія, брав активну участь у різноманітних акціях, сам організовував акції, мітинги в Старокостянтинові. Був надзвичайно вимогливим до себе. Весь час стояв у наметі «Свободи», пропагував ідеї здорового націоналізму, переконував, агітував і робив це тактовно, ненав’язливо, толерантно. Також своє життя чоловік пов’язував і з Українським козацтвом. Був курінним (майором) Українського козацтва і брав активну участь у всіх заходах, які організовували козаки. Сергій Бондарчук з перших днів Євромайдану брав активну участь в акціях протесту проти  злочинів  влади. Після побиття студентів 30 листопада 2013 року на Майдані у Києві, він організовував акції та мітинги у місті Старокостянтинові на підтримку Євромайдану, а також постійно їздив до Києва сам і організовував поїздки для участі у вічах та протестних акціях. У Києві провів усі вихідні, усі Різдвяні свята у 2014 році.

Востаннє Сергій Михайлович поїхав на Майдан вранці 19 лютого 2014 року. Він був у першій Хмельницькій сотні «Свободи», яка розмістилась в приміщенні КМДА. Зранку 20 лютого 2014 року, коли на вулиці Інститутській знову почала литись кров українських патріотів, на передову йшли лише добровольці. Кожен із них усвідомлював, що стріляють звідусіль професійні снайпери. Знали, що з походу повернуться не всі. У кожного був вибір: залишитись охороняти КМДА чи йти на передову, виносити поранених.

Не маючи зброї, бронежилетів, вони пішли проти добре озброєних силовиків. Пішов на передову і Сергій Бондарчук. На Інститутській він разом зі всіма виносив з-під куль випущених ворожими снайперами поранених побратимів. Але одна з цих куль влучила вже в нього самого…

Першу медичну допомогу чоловікові надавали в Жовтневому палаці. Його стан був вкрай важкий. Лікарі заборонили рухатися, дали знеболюючі ліки, а він намагався встати та повернутися на передову, наполягав: «Я не можу лежати. Мені потрібно на передову. Я повинен винести поранених хлопців». Смертельно поранений, закривавлений, він думав про поранених, рвався до них на передову.

Лікарі наказали нести його в хірургію. Як розповідав один із побратимів, що несли Сергія Бондарчука до готелю «Козацький» – Олександр Клочко, поранений намагався самостійно тримати рукою бинти та ватні тампони, через які весь час просочувалась кров. Коли обличчя його посіріло від крововтрати, тримати бинти допомагав чоловікові Олександр.

Медсестра, яка надавала допомогу в медпункті біля готелю «Козацький», Тамара Плошніца  згадувала: «Йому надавали допомогу прямо на ношах на підлозі. Він сказав, що поранення отримав десь біля Жовтневого палацу, що це снайпери Януковича влаштували м’ясорубку. Він був поранений дуже серйозно, але тримався героїчно. Терпів страшенний біль без жодного зойку. В нього, очевидно, було серйозне поранення з ураженням якогось життєво важливого внутрішнього органу, бо він дуже швидко втратив свідомість і лікарям так і не вдалося нічого зробити. Хоча допомогу йому надавали дуже кваліфіковано».

Побратими донесли Сергія Бондарчука до карети «Швидкої допомоги», яка чекала біля готелю «Козацький», де ще 30 хвилин боролись за його життя, але врятувати його не вдалося. Він помер від значної крововтрати. Рани виявилися смертельними, несумісними з життям. Снайпер не залишив йому шансу вижити…

20 лютого під час четвертого уроку в гімназії Старокостянтинова пролунав телефонний дзвінок. Дзвонили з міського управління освіти.  Коротко повідомили  трагічну  звістку: «Бондарчук  Сергій  Михайлович,  вчитель фізики, загинув на Майдані».

«Продзвенів  звичний  шкільний дзвінок, діти сіли за парти, але не розчинилися двері, не зайшов до них учитель.  Учитель,  який  ніколи  не  запізнювався,  нині  зовсім  не  прийшов  на урок, не прийшов уперше за все своє життя,  хоча  був  зразком  дисциплінованості. І вперше не раділи, як буває, з  того  діти.  Мертва  тиша  запанувала в  кабінеті  фізики,  дівчатка  плакали, суворо  мовчали  хлопці,  умить  подорослішавши», — згадує Лідія Ярохно Проказюк,  учитель  української  мови та  літератури  Старокостянтинівської гімназії.

«Це  було  дуже  страшно.  Нам  повідомили на перерві, і це була перерва, на якій усі мовчали. Це була жахлива картина, коли перерва була тихіша за урок»,  —  згадує  учениця  Анастасія.

Його ховало, здавалось, усе його рідне місто Старокостянтинів. Море квітів, вінків. За труною загиблого, яку несли побратими-свободівці до самого міського кладовища, йшла рідня, однопартійці, друзі, однодумці, колеги, сусіди, представники міської влади, учні, випускники гімназії, громада міста. Біля кожної школи для Вчителя-Героя щемливо лунав останній дзвінок. Не втихав міський муніципальний оркестр. Тисячі людей співали Державний Гімн України й скандували: «Герой! Герой! Слава Сергію Бондарчуку! Герої не вмирають! Слава Україні! Героям слава!».

А він лежав усміхнений в труні. Йому, уже мертвому, вдалось об’єднати навколо себе тисячі людей, які прозріли і зрозуміли, що  за Україну треба боротися, що українці гідні кращого життя, що є люди, які готові віддати своє життя за гідне майбутнє України. Він жив ідеями українського націоналізму, мріяв, щоб важливість побудови справді незалежної України зрозуміли всі її громадяни. І він був би щасливим, чуючи тисячоголосе «Слава Україні!»

Лунали залпи з козацьких гармат. Під звуки Державного Гімну України труну з тілом Героя віддали українській землі, за свободу якої він пожертвував своїм життям.

Сергій Бондарчук залишив кохану дружину Тетяну та сина Володимира. Він пішов із земного життя у віці 52 роки, але пам’ять про нього живе і житиме вічно в серцях людей нашого та всіх прийдешніх поколінь… 
Нестримно розривалося серце дружини Тетяни Бондарчук, від гіркої втрати. Вона всю свою любов вилила в ніжні рядки своїх почуттів та спогадів, які видрукувала в книзі «Кохання, розстріляне снайпером». Він завжди говорив, що найкращий подарунок на День його народження – це вона, його дружина Тетяна. З нею він вперше зустрівся і познайомився саме 9 вересня. Про ці прекрасні миттєвості Тетяна написала вірш.

Коханому
Зустрілись ми з тобою восени
У Кам’янці-Подільському студентськім.
І снились нам тоді рожеві сни.
На нас чекали спільні зими, весни.
Кружляла юність ніжна у танку.
Роки студентські принесли кохання –
Дарунок долі нам, любов таку,
«Тебе кохаю» щире на світанні.
Ти став коханим, другом у житті,
Соратником моїм і чоловіком.
Живе у серці ніжне почуття,
І вірю я, що житиме довіку.
Ти – однодумець мій і помічник,
Ти – мій порадник у важкі хвилини.
Прожити б разом довгий-довгий вік
І бути вдвох щоб до останньої хвилини.
Моя любове, друже щирий мій!
Тобі дарую вірші я іскристі.
І горе, й радість ти ділити вмів,
Душа у тебе добра, любий, чиста.
Щодня турботу відчуваю я,
Ти поряд – і усе чудово.
Студентська юність і любов моя
Теплом зігріють, допоможуть знову.
Літа минають. Став дорослим син.
Таким, як ти, порядним і хорошим.
Любові не страшний і часу плин.
Її не купиш й за великі гроші.
У нашій хаті затишок, тепло,
Живе кохання щире тридцять літ.
Я прошу в Бога, щоб і далі так було.
Щоб зберегти сім’ю, любові світ..

 

Тепер коханий Тетяни у Небесній Сотні, а вона підготувала йому подарунок – цю книжку. В ній жінка знову і знову освідчується своєму Сергієві в коханні, яке живе і житиме в її серці завжди, бо жодними кулями вбити кохання неможливо!
Сьогодні в нас є ця збірка віршів, від яких сльози заливають очі.
Ця збірка містить не лише вірші, а й спогади побратимів, колег та учнів.  Деякі з них студенти сьогодні зачитували, відчували і розділяли біль втрати з рідними та близькими.

    

Вернись коханий!

Моєму коханому чоловікові
Бондарчуку Сергію Михайловичу,
Герою Небесної Сотні, присвячую

Пливуть хмаринки небом ніжно-білі.
Вдивляюсь у небесну височінь.
Де ти, коханий? Відгукнися, милий!
Вернись до мене. Із небес прилинь!
Тебе люблю, коханий мій, єдиний.
Без тебе так самотньо на землі.
В Небесній Сотні ти, в новій родині.
Тебе між хмарами шукаю я в імлі.
Вернись до мене. Я тебе благаю.
Вернися, любий. Я тебе так жду.
Тебе безмежно, віддано кохаю.
І між зірками я тебе знайду.
Всміхнись мені хмаринкою і сонцем.
Змий мої сльози дощиком рясним
І зазирни трояндою в віконце,
Прийди живим у неспокійні сни.
Розвій тривоги, обійми за плечі.
Скажи мені, коханий: «Я живий!»
Та плаче зірка з неба в тихий вечір:
«Небесній Сотні вічний упокій!»
А я не вірю й вірити не буду
У смерть твою. Чекатиму тебе,
Тебе, коханий мій, я не забуду.
Вернись до мене, милий, із небес.
Тебе я бачу в кущику калини,
В бузку цвітінні, краплях дощових.
Тебе я бачу в небі синім-синім.
В Небесній Сотні ти серед живих…

Сергій Михайлович Бондарчук нагороджений  такими медалями:

  • За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергію Бондарчуку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).
  • 5 липня 2015 року патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).
  • За поданням Старокостянтинівського районного козацтва, за рішенням нагородної комісії 4-го козацького редуту Майдану 24 лютого 2014 року Сергія Бондарчука було посмертно нагороджено Козацьким Хрестом «За козацьку мужність на Майдані» №001 з правом носіння усім його нащадкам.
  • 8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

На Батьківщині шанують пам’ять про свого Героя:
Сергію Бондарчуку посмертно присвоєнно звання «Почесний громадянин міста Старокостянтинова».
Ім’ям Сергія Бондарчука названо одну з вулиць у Старокостянтинові.

У пам’ять про Сергія Михайловича відкрито 3 меморіальні дошки:

на будівлі Старокостянтинівської гімназії (де працював), на стіні Поповецької ЗОШ І-ІІ ст. (звідки розпочалася його учительська діяльність) та на будинку, де він мешкав.

У місті відбуваються  автопробіги для вшанування його пам’яті, проведено відкриту першість ДЮСШ і міста з легкої атлетики на честь Героя.

17 лютого Кам’янець-Подільський на фасаді національного університету імені Івана Огієнка, де провів свої юні роки Сергій Бондарчук, відкрито меморіальну дошку на його честь. У корпусі нашого фізико-математичного факультету на другому поверсі відкрито пам’ятний стенд з фотографіями та спогадами рідних і друзів про Сергія Бондарчука.

Ще довго-довго з покоління в покоління батьки будуть передавати синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне на Майдані 2014-го. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Люди висвітлюють свої почуття через картини, пісні, вірші.

Ми закликаємо вас сьогодні, згадати усіх Героїв, які поклали свої голови за краще майбутнє для України. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схиляємо голови. Вони згасли як зорі…

 ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ!

Т.П. Поведа, заступник декана з виховної і

профорієнтаційної роботи фіз.-мат. факультету,

В.А. Шевчук, бібліотекар фіз.-мат. факультету